Перший пам’ятник Тарасові Шевченку в Москві був збудований 1918 року. Виник він завдяки так званому «ленінському плану монументальної пропаганди», завдяки якому в Москві та Петрограді повинні були з’явитися пам’ятники всім найвідомішим діячам світової культури, які хоч якоюсь мірою у своїй творчості підтримували ідеї революції або виступали проти феодально-буржуазного ладу. Таким чином більшовики намагалися показати уярмленому народу, що вони захопили владу не силоміць, внаслідок перевороту, а винесені на верх руйнівною силою прогресу, і всі генії минулого всього світу були лише їхніми попередниками на шляху до здобуття загального щастя для всього світового люду. Було в цьому «плані монументальної пропаганди» і два українці – Григорій Сковорода та Тарас Шевченко.
Справи у більшовиків 1918 року були кепські. Країною ширилися громадянська війна та голод. Націоналізувавши всі до одного підприємства, ліквідувавши державну систему, фінанси, армію та суд, більшовики не знали, що їм робити далі – як самим керувати з Москви такою великою країною.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Крим.Реалії запустили оновлений новинний додатокУ результаті колишньою державою ширилася анархія: регіони відмовлялися підкорятися «червоним узурпаторам», поставали незалежні держави, а на території, що залишалася підвладною комуністам, було суцільне безладдя, голод, руїна.
На встановлення пам’ятників не вистачало матеріалів. Тому було вирішено робити їх із бетону та гіпсу, але відкривати з урочистостями. Хай простоять ці пам’ятники не довго, але своїм постанням послужать справі більшовицької агітації. Таким самим чином був збудований і пам’ятник Шевченкові.
Академік Сергій Волнухін – автор першого в Москві пам’ятника Тарасу Шевченку
Автором пам’ятника був призначений Сергій Волнухін, академік Iмператорської академії мистецтв, чиїм найбільшим здобутком став пам’ятник першодрукарю Івану Федорову в Москві 1909 року.
Пам’ятник Івану Федорову (Федоровичу) – найвідоміший монумент Сергій Волнухіна
Встановили пам’ятник Шевченкові на Рождественському бульварі, поблизу Трубної площі. Урочисте відкриття було призначене на 3 листопада 1918 року. Саме в ці дні наближалася до закінчення Перша світова війна. Ще в жовтні Німеччина згодилася на перемир’я з країнами Антанти, фактично визнавши свою поразку.
Більшовики чудово розуміли, що невдовзі німці почнуть виводити свої війська з України, а значить можна буде знехтувати умовами Берестейського миру, згідно з якими радянська Росія визнавала незалежність України, і розпочати проти України нову війну.
Олександр Кривцов – генеральний консул Української Держави в Москві. Брав участь у відкритті пам’ятника Шевченкові
У Москві навіть було створено нове «міністерство» – Народний комісаріат з українських справ, який і повинен був координувати загарбницькі плани щодо українських територій. І саме цей «народний комісаріат» брав участь і у відкритті пам’ятника Шевченку.
Запросили до участі і дипломатичного представника Української Держави – генерального консула України в Москві Олександра Кривцова.
Генеральний консул доповів у Київ про цей захід, зазначивши: «Признаючи необхідним підкреслити велике значіння Шевченка для всієї України я найшов серед даних на місці умовин корисним і можливим на сім святі сказати недовгу промову, в якій виразив подяку і радість з сього приводу, що Шевченку здвигає першого пам’ятника той власне край, який за його життя був причиною його страждань і неволі. Народ завершив мою промову оплесками. Від імені консульства на пам’ятник покладено вінка».
Лист генерального консула в Москві міністру закордонних справ Української Держави з повідомленням про відкриття пам’ятника Шевченкові в Москві
Виступали на відкритті і представники радянської влади: голова Московської ради робітничих і солдатських депутатів Лев Каменєв, а також відома революціонерка Олександра Коллонтай.
Каменєв був одним із найближчих соратників Леніна, фактичним керівником тодішньої Москви, згодом знищений Сталіним як «відомий троцькіст», а Коллонтай уславилася в ті роки як феміністка, прибічниця «вільних стосунків між чоловіком та жінкою», за що згодом її статті звинувачували у пропаганді «бульварщини та порнографії», але репресії вона пережила щасливо і була навіть послом Радянського Союзу в Норвегії та Швеції.
Олександра Коллонтай та її чоловік Павло Дибенко. 1919 рік
Одружена Коллонтай була також із відомим більшовиком, українцем Павлом Дибенком, що походив родом зі Стародубщини, колишнього українського краю, що після повалення більшовиками незалежної України, у 1919 році став частиною Російської Федерації.
Павло Дибенко (ліворуч) і Нестор Махно. Світлина зроблена в ті часи, коли Махно воював разом із Червоною армією проти Денікіна
З відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку збереглася низка різних матеріалів. Більшовицький бюлетень «Стінна газета РОСТА» так писав про це наступного дня, 4 листопада: «На Рождественському бульварі, біля Трубної площі, вчора відкрито пам’ятник Українському поетові Шевченку. Зібралося на відкриття багато українців і росіян, прикрашений пам’ятник «батькові» вінками з червоними стрічками від народного комісаріату з українських справ. З боків пам’ятника написи з віршів поета».
Збереглося й кілька світлин. На одній з них ми бачимо саме виступ Олександри Коллонтай. Видно й транспаранти, з написами українською мовою. На одному, здається, можна прочитати: «Батькові Тарасу від українського Консульства», на іншому читається верхнє: «Український відділ…».
Відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку в Москві, 3 листопада 1918 року. На фото видно транспаранти з написами українською мовою. Біля пам’ятника стоїть Олександра Коллонтай, яка виступила тоді з промовою
Щодо художньої вартості пам’ятника Волнухіна, сучасні дослідники зазначають: «Сильний за психологічною виразністю, образ Кобзаря, задуманий скульптором, щодо художності програв, опинившись частиною млявої жанрової композиції, виконаної з квапливою недбалістю».
Таким було скульптурне зображення Тараса Шевченка, що його встановили в Москві 3 листопада 1918 року. Зображення пам’ятника друкувалося навіть на тодішніх радянських поштових картках
У листопаді 1918 року також відкрили пам'ятник Тарасу Шевченку і в Петрограді
Як і треба було думати, простояв цей пам’ятник із гіпсу на дерев’яному постаменті недовго, і руйнувався з цілком природних причин. З усіх десятків пам’ятників, поставлених за ленінським планом, збереглися до нашого часу лічені одиниці. Більшість із них зникла у перші місяці після побудови. А бувало навіть так, що пам’ятник із гіпсу не простояв і ночі після урочистого відкриття, і тодішні радянські газети довго гадали: чи він упав сам, чи йому допомогли «вороги радянської влади».
Майже відразу по встановленні пам’ятник почав пошкоджуватися. Грошовий рахунок Комісії зі зняття та встановлення пам’ятників за «виправлення ноги відбитої фігури»
Уже у 1920 році скульптору Волнухіну запропонували переробити пам’ятник із більш тривкого матеріалу, але він на цей час важко захворів, і сильно страждаючи від голоду і холоду, покинув Москву, а наступного, 1921 року, помер на чорноморському узбережжі, в Геленджику.
Шевченківський монумент було розібрано і з того часу на Рождественському бульварі від нього не залишилося і гадки. А пам’ятника Сковороді в Москві так і не було побудовано взагалі.
В один день з пам’ятником Шевченку в Москві встановили пам’ятники російським поетам Нікітіну і Кольцову. Жодний з них до нашого часу не зберігся. Малюнок з тодішньої московської газети «Комунар»
Так залишилася Москва без пам’ятника Тарасові Шевченку. Новий пам’ятник було збудовано тільки за Хрущова, у 1964 році, біля готелю «Україна», і то тільки через те, що цього року мав відкритися пам’ятник Шевченкові у Вашингтоні, і радянське керівництво вирішило випередити в контрпропаганді американців...
Так, завдяки американцям і українській діаспорі з Нового Світу, і ми, українці Росії, маємо свого Кобзаря у Москві.
Сучасний пам’ятник Великому Кобзареві встановлений у Москві 1964 року. Саме біля нього збираються в українські свята представники української громади в Москві та українські дипломати. В день 30-річчя української незалежності. 24 серпня 2021 року
Ігор Роздобудько, історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода